Починався третій місяць нашого рейду по запіллю ворога. Денні та часто-густо нічні марші по засніжених полях рідної землі змінювались короткими хвилинами відпочинку в селянських хатах, клунях та просто копицях сіна в полях. Полоса пересування нашої чоти лежала на 100 – 120 верст на північний-схід від маршруту ДА. Нашим завданням було: збір інформації про настрої населення, ворога, стан господарства, крім того широка інформація населення про сучасний момент, про українське військо, про прагнення уряду і політику УНР. Холод, відсутність рприпасів, та теплого одягу в потрібній кількості призвели до відчутних втрат, що ніс наш підрозділ на протязі зими. На початок лютого від чоти лишилось близько двох десятків вояків, частина яких була нещодавно мобілізована і не мала потрібного досвіду. Кожна вільна хвилинка використовувалась для вишколу та навчання як новаків такі досвідчених козаків. А таких хвилин було не багато. Надвечір 6 го лютого чота в похідному ладі наближувалась зі сходу до міста Радомишль. Перейшовши по льоду р.Тетерів, та швидко минувши засніжену долину річки підрозділ ввійшов невеличкий лісок, що захищав містечко від холодного східного вітру з долини річки.
Майже одразу на краю лісу передовий дозор наткнувся н і місцевого селянина, що поганяв низьку селянську конячку, запряжену у сані до верху навантажені дровами. Після допиту виплило слідуюче – чоловік з передмістя Радомишля, живе з того, що торгує на місцевому майдані дровами – співчуває соціалістичному уряду України. Жодних військ чи то українских, чи білих, чи комуністів він в місті не бачив, хоча чув від дядьків з хуторів – ніби якійсь невеликий загін ночував кілька день тому на дальніх хуторах. Жодної агітації не провадив і так само тихо пішов як прийшов.
З огляду на трудове походження і наочно видну тяжку працю, було вирішено селянина відпустити підкресливши йому - народний та трудовий характер нашого війська. Не зважаючи на отриману інформацію, вирішено було все ж вжити всіх заходів для безпечного пересування – було вислано додаткові бічні та тилові стежі. Як виявилось не дарма. За пів години повільного пересування лісовою дорогою від передової стежі послідував знак «зупинитись- небезпека.» Потім сухий тріск пострілу нашого авангарду і в відповідь рідкі постріли прямо по фронту –засідка. Карпо, досвідчений ройовий, що йшов в авангарді, цілком вірно зважив ситуацію – кидком ручної гранати в бік противника на деякий час позбавив його обзору, за це час встиг відступити до основних сил. Він доповів – «Спостерігав рух прямо та по лівому флангу.» Бічні стежі - показують – фланги чисті – отже засідка прямо і по лівому флангу попереду. Вчасна реакція передової стежі врятувала нас від втягування в мішок влаштований ворогом. Віддаю наказ –«Чота! Вправо в розстрільну, дистанція 5 кроків, бігцем руш!» Хлопці швидко розсипаються між деревами, чується рідка стрілянина з обох боків. Сутінки та густі дерева добре укривають нас , але і ворога теж. Одразу після розсипання в розстрільну переладнаємось в стрій «Уступ вправо». Стрільба з боку ворога стихає. Видно наша швидка реакція та маневри були несподіванкою, та наші противники дещо розгубились. (Як виявилось пізніше – наш різкий маневр вправо і рішучі пересування просто укрили нас за деревами, і ті хто був в засідці на якусь мить втратили з нами візуальний контакт, цього нам вистачило, щоб на деякий час вийти з під удару.) Починаєм рух вперед і потрохи далі мігруєм вправо (перебіжками поланково з лівого на правий фланг вперед). Відійшовши від дороги на 100 – 120 метрів. Помічаємо рух попереду між дерев. Отже відступають. «Біглий вогонь!» Рідкі постріли. Хлопці бережуть набої – стріляти навмання ніхто не хоче. «В розстрільну! Дистанція 10 кроків! Перебіжками по одному, з правого флангу, рубіж 20 кроків, вперед Марш!» Переслідуємо нападаючих, але досі не знаємо з ким зустрілись, чи регулярний відділ? Як так, то чий? Чи просто селяни стережуть свої обійстя? Досить швидко виходимо на край лісу – сліди – 3 – 4 особи втікали вздовж краю лісу, отже переслідували ми зовсім невелику групу (ось тобі ліс та сутінки!), можливо бічна стежа. Раптом позаду чути вигуки – переслідувачі перетворились на переслідуваних, основні сили противника що ми їх залишили від себе далеченько на лівому фланці – розгорнулись і тепер розстрільною виходять нам в тил. Судячи з того що стрільби нема – ми ще не в полі їх зору. Приймати бій на околиці містечка , в сутінках з невизначеною кількістю ворога не доцільно. В колонні по два швидко відходимо під прикриття хат. Схема бою (жовтим ДА УНР, чорним противник):
Швидко переходимо містечко. Біля річки, за вузеньким містком виявляємо стару папірню. Будівля знаходиться в зручному місці (річка не замерзла, мороз 15ступенів, місток вузький його легко буде втримати), крім того має вузькі вікна вигідні в разі чого для оборони. Вирішено дочекатись ранку в будівлі. Були приємно вражені гостинністю господарів – що нагодували втомлених вояків та обладнали досить зручні місця для ночівлі. Вирішено було залишити нічну варту погодинно з 3х осіб, решті відпочивати.
На ранок 7 лютого головною проблемою, що займала наші думки був невідомий підрозділ що вчинив напад на нас напередодні вечері. З розмов з селянами стало відомо, що настрій населення доброзичливо нейтральний. Більшовиків в містечку не було. Інколи з’являлись поодинокі частини білих, що на довго не зупиняючись відходили на південь. Очевидно ми зустрілись саме з таким підрозділом. Все одно для більшої безпеки було вирішено обстежити дальні хутори . За інформацією від селян хутори пустують після того як спалені в серпні 18 німецькими карателями. О 7 00 вже на марші. Мороз смалить обличчя, башлики та рукавиці майже не допомагають – єдиний спосіб зігрітись - швидше рухатись. За годину , минаємо лісок, виходимо в зону прямої видимості на хутори. В центрі 6 великих кам’яних амбарів – стоять пусткою, дверей майже ніде нема. Слідів або руху не помічено. Заходимо в хутір. Пустка. Тут вже нікого не було кілька тижнів – господарюють сніг та вітер. План місцевості (сітка 50 м):
Вирішено обігрітись в центральному амбарі, попередньо виставивши охорону. Не встигли хлопці наносити хмизу та розвести ватру, як від передньої стежі приходить донесення про скупчення озброєних людей на схід від хутора в лісі. Терміново розгортаємо оборону. Вузол оборони будуєм на базі центрального амбару. В два сусідніх по дві особи з гранатами та револьверами, підсилюються бічні стежі, що займають позиції біля широкої канави на східній околиці хутора. Оговорюється в разі відступу – збірка біля воріт на південно-західній околиці хутора. Проміжна позиція при відході – огорожа по східній околиці.
Поки тихо – барикадуємо входи та виходи в центральний східний амбар та обладнуємо позиції біля вікон. За пару хвилин спостерігачі доповідають - «На схід 400 кроків - ворожа розстрільна силою близько двох роїв.» Це взе досить близько. Наказую «Біглий вогонь!» Починається стрілянина, Хлопці бережуть набої – в нас з цим скрутно – не більше 3 пачок на козака (45 шт). Ворог все ближче.
Вже впритул до канави, що захищає нас з сходу. Самий час вдарити гранатами. «Гранати до бою!» . Раптом стрілянина з лівого флангу, противник демонструючи наступ зі сходу – послав один рій для обходу нашого лівого флангу. Стає зрозумілим без великих втрат хутір не втримати.
Наказ: "Відходимо на проміжну позицію!". Козаки, ланками по два – три, прикриваючи один одного, кидаючи гранати відкочуються на західну околицю хутора. Коли всі відійшли залягаємо – і даємо один за другим два залпи по передовим силам ворога, що вже вийшли до середніх амбарів.
Залпи змушують наступаючих зупинитись та залягти – користуючись цим відходим до поденно-західної кам'яної брами хутора. Лишаєм тут трьох козаків з гранатами прикривати наш відхід, основними ж силами відступаємо в ліс, забираємо сильно в ліво і повертаємось на південно-східну околицю і залягаємо в розстрільну точно в лівий фланг наступаючим, які в цей час здолали наше прикриття і з інтересом розглядали їх понівечені тіла. Помстою за втрату товаришів стає дружний залп по ворогу.
Противник несе втрати і відступає в камяну будівлю при брамі. Штурмувати яку в нас ні сил не набоїв вже нема – ми відходим в ліс щоб оговтатись і перегрупуватись. Ситуація повторюється в дзеркальному відображені – наша чота на схід від хутора – в хуторі ворог силою до чоти. В нас незначні втрати. Найбільше козаки переймаються за мідний казан, що є майном чоти і не раз виручав від голоду та холоду. В палу бою казан так і залишився на вогнищі в амбарі. На збірці вирішуємо – помститись за втрату друзів та повернути хутір. Для штурму хутору вибирається тактична схема, що використав наш противник. З тією різницею, що наступ з сходу демонструється всім складом чоти в шикуванні пороєво і лише на останьому етапі другий рій підсилює правий фланг і охоплює північно-східну околицю хутора. В козаків залишилось не більше ніж по 20 – 25 набоїв от тож ставка робилась на гранати та багнети. Щоб зменшити втрати - через поле пересувались перебіжками по одному з правого фланку залягаючи на кожному рубежі.
Після осягнення східної околиці першим роєм і північно-східної другим рої вирівнялись в одну розстрільнуі почали прочісувати хутір з півночі на південь долаючи незначний супротив противника. Головним вузлом оборони противник вибрав малу будівлю на півдні хутора. Досить швидко будівля ця була блокована нами. Погрожуючи гранатами ми змусили потивника до перемовин. Виявилось що це збірна чота білої армії, що пробивається на південь. Частину чоти складали пластуни з Кубані, що бажали як найшвидше повернутись додому і там відстоювати незалежність від більшовиків. На цьому грунті було досягнуто перемир’я. Після чого наші відділи вишикувались один навпроти іншого, відсалютували.
Та розійшлись в напрямах, що диктувались нашими цілями Надалі рухаємось в південо східному напрямі, про що буде повідомлятись окремо.
Чотовий окремої чоти пішої розвідки О.Заремба
7 лютого 1920 року.
П.С. Для підготовки звіту використовувались матеріали з форуму sapeur.forum24.ru/
та неперевершені фото Андрія Швачко